Земельний податок: не сховатися, не подітися…

(Коментар до пп. пп. 3, 9 п. 2, п. п. 79—89, 93, пп. 5 п. 95 р. І Закону № 1914 — зміни до пп. пп. 14.1.73, 14.1.136, ст. ст. 269—289, підрозділу 6 р. ХХ ПКУ)

Законодавці в новій редакції виклали ледь не третину норм ПКУ, які регулюють плату за землю. Проте, відчутними зміни виявляться лише для частини платників податків. А для решти — основоположні земельні норми просто впорядкували.

Плату за землю, як і раніше, уособлено в земельному податку й орендній платі за землі державної або комунальної власності. З-поміж платників земельного податку залишаються власники земельних ділянок, постійні землекористувачі, а також володільці земельних часток (паїв). Тягар орендної плати як обов’язкового платежу покладено на землекористувачів, які орендують землю державної або комунальної власності (пп. пп. 14.1.73, 14.1.136, 269.1.1, 269.1.2, 270.1.1, 270.1.2 ПКУ).

Олена КОВАЛЕНКО,
CAP, консультант газети
“Все про бухгалтерський облік”

Список використаних нормативно-правових актів (див. на document.vobu.ua):

1. ПКУ — Податковий кодекс України.

2. Закон № 1914 — Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень” від 30.11.2021 р. № 1914-IX.

3. Закон № 280 — Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97 р. № 280/97-ВР.