Про застосування РРО при прийманні оплати за оренду через банківські платіжні системи

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Індивідуальна податкова консультація від 16.03.2020 р.
№ 1087/6/99-00-05-04-01-06/ІПК

Про застосування РРО при прийманні оплати за оренду через банківські платіжні системи

Державна податкова служба України розглянула запит Товариства щодо надання податкової консультації з питання застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі — РРО) при отриманні плати за надані орендні послуги через платіжні системи Приват24, Монобанк тощо та в порядку статті 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) повідомляє.

Відповідно до звернення Товариство надає в оренду й експлуатацію власне чи орендоване нерухоме майно.

Чи необхідно Товариству застосовувати реєстратори розрахункових операцій при отриманні плати за надані орендні послуги через платіжні системи Приват24, Монобанк тощо?

Правовідносини у цій сфері регулюються Законом України від 06.07.95 № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (далі — Закон № 265).

Законом № 265 визначено правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо застосування РРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахункова операція — приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення роз­рахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Місце проведення розрахунків — місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо (стаття 2 Закону № 265).

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі, зобов’язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або плата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Разом з тим пунктом 12 статті 9 Закону № 265 визначено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються, якщо на місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII “Про електронну комерцію” (далі — Закон № 675) визначає засади діяльності у сфері електронної комерції, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, підпунктом 14 пункту 1 статті 3 Закону № 675 встановлено, що реалізація товару дистанційним способом — укладення електронного договору на підставі ознайомлення покупця з описом товару, наданим продавцем у порядку, визначеному Законом № 675, шляхом забезпечення доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, телевізійним, поштовим, радіозв’язком або в інший спосіб, що виключає можливість безпосереднього ознайомлення покупця з товаром або із зразками товару під час укладення такого договору.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 статті 13 Закону № 675 розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Разом з тим продавець, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (пункт 3 статті 13 Закону № 675).

Розділом VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, встановлено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів (тобто банківська (платіжна) картка, далі — ЕПЗ) та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням ЕПЗ, можуть бути в паперовій та/або електронній формі.

Під час здійснення операцій з використанням ЕПЗ у сфері електронної комерції та системах дистанційного обслуговування дозволяється формування в електронній формі документа за операцією з використанням ЕПЗ за умови доставки його користувачу.

Документи за операціями з використанням ЕПЗ мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Разом з цим згідно з роз’ясненням Національного банку України (лист від 28.11.2019 № 57-0007/62082) квитанція, отримана при здійсненні розрахунку за допомогою ЕПЗ, не є розрахунковим документом у розумінні Закону № 265 та не підтверджує факт продажу товару (отримання послуг), а лише підтверджує ініціювання переказу коштів з рахунку держателя ЕПЗ.

Зауважуємо, що при визначенні відносин суб’єкта господарювання з отримувачем товару (послуги) в обов’язковому порядку слід визначати місце здійснення розрахунків. Тобто якщо місце здійснення розрахунків визначити неможливо (наприклад, отримання споживачем комп’ютерних програм, електронних книжок, довідок, висновків, експертних оцінок, договорів, квитанцій, рахунків тощо виключно в електронній формі), то у такому випадку застосування РРО є необов’язковим. У інших випадках (тобто безпосереднє отримання споживачем товарів чи послуг, в тому числі замовлених та сплачених через мережу Інтернет) суб’єкт господарювання зобов’язаний застосувати РРО на загальних підставах.

Водночас у разі здійснення розрахунків виключно у безготівковій формі (шляхом переказу коштів із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок через установу банку або шляхом внесення коштів через касу банку) застосування РРО є не обов’язковим.

З урахуванням викладеного повідомляємо таке. У разі отримання орендної плати від орендарів виключно у безготівковій формі (шляхом переказу коштів із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок через установу банку або шляхом безпосереднього внесення коштів через касу банку) застосування РРО є не обов’язковим.

При отриманні орендної плати від орендарів через платіжні системи Приват24, Монобанк, LiqPay, Portmone тощо, тобто із застосуванням інтернет-еквайрингу, застосування РРО є не обов’язковим у випадках, коли орендодавцем надано (надіслано) орендарю рахунок в електронному вигляді за допомогою мережі Інтернет та за умови відсутності фізичного контакту орендодавця та орендаря.

У разі отримання в позаробочий час сум коштів за надані орендні послуги та обов’язку застосування РРО у визначених законодавством випадках такі операції реєструються через РРО за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, а датою отримання доходу вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок Товариства або отримання готівки в касу.

Стосовно визначення типу здійснених споживачем розрахунків за отримані орендні послуги (готівкова чи безготівкова форми, інтернет-банкінг тощо) пропонуємо звернутися до Національного банку України.

Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Коментар редакції