Звільнення через прогул без поважних причин

Звільнення за прогул — чи не найпоширеніший вид припинення трудових відносин за ініціативою роботодавця. Конкурувати з ним зможе хіба що звільнення через скорочення штату (про нього, до речі, ми докладно розповіли у газеті “Все про бухгалтерський облік” № 70 за 2021 рік на стор. 15—21).
Проте і причиною трудових спорів та судових тяжб нерідко стає саме звільнення за прогул. А через недоліки в оформленні документів суди поновлюють працівників на раз-два, покладаючи на роботодавців витрати зі сплати середнього заробітку за час, протягом якого працівник був незаконно звільнений. Як уникнути негативних наслідків, як правильно оформити звільнення за прогул і, врешті-решт, що саме можна вважати прогулом, розкажемо далі.

Олена БРУСНІЦИНА, консультант газети
“Все про бухгалтерський облік”

• 

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 22.04.2019 р. № 82/0/22-19/133

Щодо визначення дня звільнення за прогул

Юридичним департаментом Міністерства соціальної політики розглянуто ваші листи від 15.02.2019 N 09 та N 12 і в межах компетенції повідомляється.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення за прогул без поважних причин є заходом стягнення за порушення трудової дисципліни. Застосовуючи його, слід додержуватися встановлених законодавством про працю вимог щодо порядку застосування дисциплінарних стягнень (стаття 149 КЗпП).

Зокрема, відповідно до частини першої статті 149 КЗпП власник або уповноважений ним орган до застосування дисциплінарного стягнення повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Цей обов’язок роботодавця може бути визнано виконаним, якщо працівник надав необхідні пояснення або відмовився їх надавати, про що складається відповідний акт.

Згідно із статтею 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, власник або уповноважений ним орган після закінчення шести місяців позбавляється права застосовувати дисциплінарне стягнення.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП).

Відповідно до частини восьмої статті 43 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

У зв’язку з цим вважається, що з урахуванням дотримання вищезазначених строків днем звільнення має бути останній день роботи працівника, перед днем коли він вчинив прогул, за умови, що після його вчинення працівник більше не виходив на роботу.

Відповідно до статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони носять інформаційний, рекомендаційний та необов’язковий характер.

Директор Юридичного департаменту
О. Туліна

• 

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

26.09.2018 р.  Справа № 289/51/16-ц

Провадження № 61-13864св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого – Стрільчука В. А., суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., учасники справи: позивач – ОСОБА_3, відповідач – Черняхівська районна державна лікарня ветеринарної медицини, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року у складі судді Свінцицького Л. В. та рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Товянської О. В., Кочетова Л. Г., встановив:

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахування коштів за лікарняним листом.

Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2013 року він прийнятий на роботу на посаду завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарною медицини. 12 жовтня 2015 року йому надана щорічна відпустка тривалістю 32 календарні дні, до 20 листопада 2015 року. У період відпустки перебував на лікарняному, мав стати до роботи 01 грудня 2015 року, але продовжив відпустку на дні лікарняного і ще одним лікарняним у цей період, тому став до роботи 31 грудня 2015 року, проте був повідомлений про звільнення за прогули з 01 грудня 2015 року, отже, вважає, що відповідач його незаконно звільнив, при цьому не виплатив кошти за перебування на лікарняному. Зазначив, що таке звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просив визнати незаконним звільнення на підставі наказу від 25 грудня 2015 року N 22 за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарною медицини, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов’язати відповідача нарахувати лікарняні за листком непрацездатності.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 до роботи 01 грудня 2015 року не приступив, доказів наявності поважних причин відсутності на робочому місці не надав, а отже, допустив прогул, тому звільнення позивача з роботи проведено без порушення вимог трудового законодавства.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, враховуючи, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносин та відповідають фактичним обставинам справи.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами як першої, так і апеляційної інстанції порушено норми трудового права, а саме неправильно застосовано частину третю статті 40 КЗпП України щодо недопустимості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, враховуючи, що своєї згоди на відкликання з відпустки він не надавав і вона відсутня в матеріалах справи відповідно до вимог частини восьмої статті 79 КЗпП України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 08 грудня 2016 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

<…>

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно з наказом від 22 листопада 2013 року N 21-к ОСОБА_3 25 листопада 2013 року прийнятий на посаду завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарною медицини Черняхівської районної державної лікарні. 12 жовтня 2015 року відповідач видав наказ N 43-в, яким ОСОБА_3 надана відпустка тривалістю 32 календарні дні з 20 жовтня по 20 листопада 2015 року. У зв’язку з перебуванням ОСОБА_3 на лікарняному з 27 жовтня по 30 листопада 2015 року, останній повинен був стати до роботи 01 грудня 2015 року.

12 листопада 2015 року на зборах працівників Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини прийнято рішення про відкликання з відпустки ОСОБА_3 після закінчення перебування його на лікарняному.

01 грудня 2015 року відповідачем виданий наказ N 21-к, згідно з яким ОСОБА_3 повинен приступити до виконання своїх обов’язків з 01 грудня 2015 року, а частина невикористаної відпустки терміном 25 календарних днів йому буде надана по закінченню виконання протиепізоотичних планів.

03 грудня 2015 року працівниками Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини складений акт N 10 про те, що ОСОБА_3 ознайомлений з наказом від 01 грудня 2015 року N 21-к, але відмовився поставити свій підпис про ознайомлення з наказом.

Працівниками Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини 02 грудня 2015 року складений акт N 11 про те, що ОСОБА_3 відсутній з 01 грудня по 02 грудня 2015 року на своєму робочому місті. Про причини своєї відсутності не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав.

15 грудня 2015 року на зборах працівниками Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 з посади завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарної медицини відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

25 грудня 2015 року виданий наказ N 22-к, яким ОСОБА_3 звільнено з роботи з 01 грудня 2015 року у зв’язку з прогулами без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України і зроблений відповідний запис у трудовій книжці ОСОБА_3.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач допустив прогул, тому звільнення позивача з роботи проведено без порушення вимог трудового законодавства.

Проте, з такими висновками судів у повній мірі погодитись не можна, виходячи з наступного.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (стаття 21 КЗпП України).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта стаття 11 Закону України «Про відпустки»).

Положення чинного законодавства не передбачують можливості працівнику самостійно без погодження з роботодавцем продовжувати період відпустки, навіть у разі тимчасової непрацездатності у період відпустки. Питання визначення строків та періодів перенесення чи продовження відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю працівника в період відпустки вирішується за заявою працівника наказом роботодавця.

Судами установлено, що приступити до роботи ОСОБА_3 повинен був 01 грудня 2015 року, тобто після закінчення відпустки та закінчення першого періоду тимчасової непрацездатності, проте приступив до роботи лише 31 грудня 2015 року, пояснюючи це тим, що з 21 по 30 грудня 2015 року також перебував на лікарняному.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що з 01 грудня 2015 року позивач вчинив прогул, оскільки не приступив до роботи, і поважних причин відсутності позивача на роботі у цей день суди не встановили.

Проте, перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 25 грудня 2015 року N 22-к, яким ОСОБА_3 звільнено з роботи із 01 грудня 2015 року, суди не врахували, що за змістом статті 47 КЗпП України, яка передбачає обов’язок роботодавця видати працівнику трудову книжку у день звільнення, та статті 116 КЗпП України, яка встановлює обов’язок роботодавця провести розрахунок з працівником у день звільнення, останнім робочим днем – є день звільнення.

Отже, працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу по звільнення.

При цьому роботодавець повинен дотримуватись вимог, встановлених частиною третьою статті 40 КЗпП України, яка визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У відповідності до положення наведеної норми, наказ роботодавця про звільнення працівника може бути видано у будь-який день, проте днем звільнення може бути лише робочий день, коли працівник перебуває на роботі.

Вищевикладене свідчить про те, що суди не врахували положення наведених норм закону, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Вирішення інших позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахування коштів за лікарняним листом можливо лише після встановлення обставин справи та вирішення питання щодо наявності підстав для поновлення позивача.

Без з’ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновки судів про відмову у задоволенні вищевказаного позову не можна вважати обґрунтованими і вважати, що у цій справі виконано завдання цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте в супереч положенням статті 303 ЦПК України 2004 року не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, отже, підлягає скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Виходячи з викладеного та враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді:   В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик

• 

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року                  м. Київ                        справа № 459/2618/17

провадження № 61­47902св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого — Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя­доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач ­ ОСОБА_1 ,

відповідач ­ Товариства з обмеженою відповідальністю медичний центр “Андромеда”,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області, у складі судді Рудакова Д. І., від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка р. П., Шеремети Н. О., від 03 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2 розділу ІІ “;Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ”№ 460­IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю медичний центр “Андромеда” (далі — ТОВ МЦ “Андромеда”) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах із ТОВ МЦ “Андромеда”.

26 липня 2017 року у зв’язку з погіршенням стану здоров’я вона звернулася про надання медичної допомоги, про що повідомила керівника медичного центру.

01 вересня 2017 року на її поштову адресу надійшло повідомлення директора ТОВ МЦ “Андромеда” від 29 липня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що відповідно до наказу № 20170729­2 від 29 липня 2017 року через її відсутність на робочому місці більше трьох годин ­ 26 липня 2017 року, та враховуючи те, що вказане порушення неодноразове, вона звільнена з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Позивач стверджує, що жодних порушень трудового законодавства за весь період перебування у трудових відносинах з відповідачем нею не вчинялося, а в час установлення її відсутності на робочому місці вона перебувала на лікуванні, тому вважає, що її було незаконно звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахування уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 20170729­2 від 29 липня 2017 року про її звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді сестри медичної сестри ТОВ МЦ “Андромеда” з 29 липня 2017 року, стягнути із ТОВ МЦ “Андромеда” на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 липня 2017 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем усупереч положень частини першої статті 81 ЦПК України не надано суду доказів про поважність причин її відсутності на роботі 26 липня 2017 року. Надання медичної виписки від 28 липня 2017 року з виправленнями свідчить про те, що позивач не зверталась за медичною допомогою, а лише зафіксувала заднім числом факт прийому у лікаря, що не вважатися доказом про поважність причини її відсутності на робочому місці 26 липня 2017 року, а є прогулом без поважних причин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.  

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог заявника. Непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, а ОСОБА_1 листок непрацездатності не відкривався, доказів протилежного остання суду не надала. Виписка медичної установи заповнена з порушенням інструкції з діловодства, а саме дата народження ОСОБА_1 виправлена. Також у даній виписці неправильно вказано місце роботи останньої. Крім того, ця виписка була видана ОСОБА_1 28 липня 2017 року, тобто саме у той час, коли вона була на роботі. Оспорюваний позивачем наказ про її звільнення був винесений у порядку, визначеному трудовим законодавством.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з’ясовано обставини справи. Підстави для її звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України відсутні. 26 липня 2017 року вона заздалегідь повідомила керівництво про те, що їй потрібно до лікаря, про що у подальшому вона надала відповідну довідку. Порушень трудового законодавства за весь час її роботи у відповідача нею не вчинялось.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 квітня 2018 року і постанови Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У зв’язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 у касаційному провадженні № 61­47902св18 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Справу розподілено судді­доповідачу.

18 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п’яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ТОВ МЦ “Андромеда” у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ТОВ МЦ “Андромеда”.

Відповідно до акту № 4 від 26 липня 2017 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі 26 липня 2017 року протягом робочого дня.

Згідно з актом № 4 від 27 липня 2017 року ОСОБА_1 відмовилась надати письмові пояснення щодо невиходу на роботу 26 липня 2017 року. Акт про відсутність на роботі від 26 липня 2017 року підписувати відмовилась.

Відповідно до наказу від 29 липня 2017 року № 20170729­2 ОСОБА_1, сестра медична, 26 липня 2017 року була відсутня на роботі протягом робочого дня без поважних причин, у зв’язку з чим останню звільнено  29 липня 2017 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 4).

Листом ТОВ МЦ “Андромеда” від 31 липня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про її звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 не оспорює факт своєї відсутності на роботі 26 липня 2017 року та стверджує, що була відсутня на робочому місці з поважних причин,  у зв’язку з погіршенням свого стану здоров’я, та звернулася про надання медичної допомоги, про що повідомила керівника медичного центру.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 399/VI ОСОБА_1 26 липня 2017 року відвідувала Комунальну     4­ту міську лікарню м. Львова (далі ­ К4МЛ м. Львова). Виписку надано         28 липня 2017 року (а. с. 29).

У витягу з книги запису викликів лікаря додому міститься запис про звернення ОСОБА_1 26 липня 2017 року за медичною допомогою до лікарів К4МЛ м. Львова (а. с. 53, зворот).

Звернення ОСОБА_1 26 липня 2017 року за медичною допомогою         також підтверджується статистичним талоном, виданим у К4МЛ м. Львова (а. с. 56).

У витязі журналу реєстрації витягів (ф­027/о) з амбулаторних карт ВСМ № 6 міститься запис про видачу ОСОБА_1 виписки з медичної карти амбулаторного хворого (а. с. 58, зворот).

Встановлено, що у медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_1 та у журналах реєстрації аналізів відсутні записи про призначення чи видачу направлень на здачу аналізів.

Листок непрацездатності ОСОБА_1 у К4МЛ м. Львова з 26 липня 2017 року по 20 грудня 2017 року не видавався.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул ­ це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з’ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з’ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов’язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров’я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Відсутність працівника за станом здоров’я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6­10006кс02).

Суди прийшли до правильного правового висновку, що тимчасова непрацездатність працівника підтверджується листком непрацездатності, проте наявність поважних причин неявки на роботі визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча вона і не була підтверджена листком непрацездатності.

Висновки місцевого суду, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про неможливість врахування виписки із медичної карти, оскільки вона має виправлення у даті народження заявника, є необґрунтованими.        Матеріали справи свідчать про звернення позивача у день відсутності на роботі за медичною допомогою і ці обставини не спростовані.

У разі, якщо у суду виникли сумніви у достовірності записів у медичній документації, він мав право перевірити їх достовірність шляхом запиту до відповідного медичного закладу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та доказам, зібраним у справі, формально погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При розгляді справи апеляційному суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, зокрема надати належну оцінку актам відповідача від 26 та 27 липня 2017 року.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий
В. С. Висоцька  

Судді
А. І. Грушицький  
І. В. Литвиненко   В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

#звільнення, #ЄСВ, #відпустка, #ТрудовіВідносини