Калькулювання собівартості та облікова політика: ключові маркери та важливі нюанси

Очевидно, що формування собівартості продукції, товарів чи послуг — важлива ділянка обліку. Адже це витрати, а значить, під час податкової перевірки (особливо платників податку на прибуток) до них ставитимуться максимально прискіпливо. Тож саме в інтересах платників подбати про себе самостійно, і зробити це варто завчасно (принаймні до податкової перевірки). У цій статті ми розповімо про стрижневі позиції облікової політики в частині собівартості, які не слід ігнорувати.

Нормативне підґрунтя

Загальні “обліково-політикові” Метод­рекомендації № 635 та норми НП(С)БО 16 “Витрати” і НП(С)БО 9 “Запаси” нараджують у частині собівартості зазначати в обліковій політиці:

• перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат (далі — ЗВВ), бази їх розподілу;
• перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Водночас галузеву специфіку облікової методології можна підгледіти, зосібна:

• виробничим підприємствам — у Методрекомендаціях № 373;
• тим, хто спеціалізується на перевезеннях — у Методрекомендаціях № 65;
• будівельним компаніям — у Методрекомен­даціях № 573;
• представникам лісового господарства — у Методрекомендаціях № 124.

Більшість підказок — у судовій практиці

Які види собівартості виділяють, які саме типи витрат формують кожну з них — регламентовано в НП(С)БО 16 “Витрати” (в п.п. 10—16). Розлогіше про це — у додатку до цього номера на сайті dodatok.vobu.ua. Наразі зупинимося саме на тих ключових маркерах, які варто розкривати щодо собівартості в обліковій політиці підприємства, аби мінімізувати найпопулярніші податкові ризики.

Антоніна КУРИЛЕНКО,
консультант з обліку та оподаткування, м. Київ