За єдинника платить третя сторона: чи виникає в нього дохід

Згідно з умовами тристоронньої угоди сторона, за яку платять, — платник єдиного податку.

Запитання з редакційної пошти

Насамперед потрібно розуміти, що в разі тристоронньої угоди про переведення боргу не йдеться.

Тут маємо справу з договором, у якому фігурують три сторони:

1) постачальник (кредитор) — той, хто продає товари/послуги;

2) покупець (боржник) — той, хто купує товари/послуги (це саме в нашому випадку платник єдиного податку);

3) третя особа (платник) — той, хто замість боржника платить кошти на користь кредитора.

І в цьому разі платник не стає боржником (як це було б під час переведення боргу) — (див. ст. 520 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ).

Він (платник) лише виконує певні дії: оплачує придбані боржником товари/послуги (ст. 528 ЦКУ). І виконуючи це, платник діє від свого імені, але, грубо кажучи, в інтересах боржника. Тобто в особисті відносини з кредитором платник не вступає. Перераховуючи кредитору плату за придбані боржником товари/послуги, платник зазначає в платіжці, що це “оплата зобов’язань боржника”.

Інакше (якщо в призначенні та цільовому характері платежу не фігуруватиме боржник) кредитор і платник матимуть справу з безповоротною фінансовою допомогою зі всіма фактичними наслідками й ризиками, які залежать від їхньої системи оподаткування та наявності статусу платника ПДВ.

Себто за такого розкладу платник перераховує кошти на рахунок кредитора просто з уточненням, що це платіж не за його зобов’язаннями перед кредитором, а за зобов’язаннями іншої особи — боржника.

І якщо в цьому тріо боржник є платником єдиного податку (далі — ЄП), для виникнення в нього доходу (і як наслідок — зобов’язань зі сплати ЄП), вважаємо, підстав немає.

Погляньте самі.

Доходом платника ЄП — фізособи-підприємця 1—3 груп є дохід, отриманий протягом звітного періоду в грошовій (готівковій та/або безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі (пп. 1 п. 292.1 ПКУ).

Доходом платника ЄП 3 групи — юрособи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень, отриманий протягом звітного періоду в грошовій (готівковій та/або безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі (пп. 2 п. 292.1 ПКУ).

Дійсно, до доходу платників ЄП включається, зокрема, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). І в обговорюваному випадку гіпотетично можна уявити, що контролери здатні угледіти тут надання платником боржникові послуги на безоплатній основі. Суть послуги полягає в оплаті заборгованості. Тобто фіскальна логіка тут, найімовірніше, ґрунтуватиметься на тому, що за нормальних ринкових умов ніхто безкоштовно чужі борги не оплачував би. Відповідно, якусь “ринкову” вартість подібних послуг можуть включити до доходу єдинника.

Але де-юре вірогідність успіху таких звинувачень контролерів вбачаємо низькою, тож цей ризик як суттєвий ми б не кваліфікували. Адже в єдинника, власне кажучи, виникає борг перед тим, хто за нього погасив зобов’язання перед постачальником. А сам товар від останнього він отримав не безкоштовно. Тобто після сплати виникають певні відносини між платником і єдинником. А це вже зовсім інша історія.

Щоправда, ризик тут усе ж таки є, однак полягає він в іншому. Податківці можуть кваліфікувати таку операцію для єдинника як здійснення розрахунків за придбані товари/послуги в негрошовій формі й натякати на порушення форми розрахунків, про які мовить п. 291.6 ПКУ.

Цей ризик, на нашу думку, більш очевидний, але не менш недієздатний, ніж перший.

Оскільки, по-перше, формально в цій нормі йдеться про заборону на негрошову форму розрахунків за відвантажені єдинником
товари/послуги. Себто коли єдинник — продавець чи постачальник. А в нашій ситуації єдинник — покупець. Хоча податківці передбачувано тлумачать цю однозначно сформульовану норму як таку, яка має двосторонню дію (і на продаж, і на придбання товарів/послуг).

По-друге, тристороння угода, де третя сторона є платником, на нашу думку, не є негрошовою формою розрахунків. Це, як ми визначили, не переведення боргу (відступлення права вимоги, у результаті чого відбувається заміна боржника в зобов’язанні), тут немає заліку взаємних вимог, немає бартеру.

Усі наведені вище аргументи, на наш погляд, здатні розвіяти будь-які фіскальні “аргументи” на користь наявності тут негрошової форми розрахунків.

Таким чином, у разі тристоронньої угоди, де вартість товарів/послуг за боржника-єдинника сплачує третя особа (не постачальник), вважаємо, у платника ЄП оподатковуваного доходу не виникає.

Антоніна КУРИЛЕНКО,
консультант з обліку та оподаткування, м. Київ

Список використаних нормативно-правових актів:

1. ПКУ — Податковий кодекс України.

2. ЦКУ — Цивільний кодекс України.

3. ЗІР — Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс.

#ТристороннійДоговір, #дохід, #товари