У який термін необхідно звільнити працівника за власним бажанням, якщо в заяві немає дати
Від редакції
Документ до консультації
Верховний Суд
Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року м. Київ справа № 310/1360/17
<…>
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частин першої та другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
За змістом частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
<…>
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
21 січня 2017 року позивач цінним листом за допомогою поштового зв’язку надіслав на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України у зв’язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, яку відповідач отримав 30 січня 2017 року, проте не звільнив її у передбачений законом строк (наступного дня після отримання заяви) на підставі поданої заяви за власним бажанням, а звільнив за вчинення нею прогулів, чим порушив права останньої.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку, що дії відповідача щодо звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, замість частини першої статті 38 КЗпП України, на підставі поданої працівником заяви, є незаконними, які, в свою чергу, є підставою для зміни формулювання причини звільнення.
<…>
Доводи касаційної скарги про те, що судами порушено норми матеріального права, оскільки застосовано закон, який не поширюється на правовідносини, які виникли між сторонами, а саме статтю 38 КЗпП України замість частини четвертої статті 40 КЗпП України, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не заперечував щодо отримання ним заяви про звільнення позивача з роботи за власним бажанням з підстав необхідності догляду за дитиною, однак цього не зробив, тобто відповідачем порушено саме вимоги статті 38 КЗпП України. Незазначення працівником у заяві про звільнення конкретної дати звільнення не дає підстав для звільнення працівника після подання цієї заяви за прогули, оскільки роботодавцю потрібно діяти добросовісно та звільнити працівника у найкоротший термін.
<…>
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства <…> залишити без задоволення.
<…>
#ТрудовіСпори, #ТрудовіВідносини