Військовий обов’язок — сім змін для працівників та роботодавців

(Коментар до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов’язку та ведення військового обліку” від 30.03.2021 р. № 1357-IX)

Коментований Закон набрав чинності 23 квітня 2021 р. та привніс чимало цікавих змін, зокрема й щодо ведення обліку вій­ськовозобов’язаних роботодавцями. Про основні новації й поговоримо сьогодні.

Зміна 1. У ч. 2 ст. 24 КЗпП закріпили обов’язок для громадян під час укладення трудового договору надавати відповідний військово-обліковий документ (військовий квиток або тимчасове посвідчення, а для призовників — посвідчення про приписку до призовної дільниці). Хоча і раніше подання таких документів було обов’язковим* (див. п. 37 Порядку № 921), таке уточнення не є зайвим, адже багато керівників та кадровиків навіть не чули про існування такої вимоги. До речі, п. 37 Порядку № 921 вимагає перевіряти під час приймання на роботу не тільки наявність військово-облікових документів, а й чи є в них відмітка про взяття на військовий облік.

Зміна 2. Продовжується реформування системи військового обліку. Зосібна, на законодавчому рівні закріпили, що на заміну військкоматам на їх базі створюються територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі — ТЦК). Саме вони перевірятимуть працедавців, а також штрафуватимуть за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Тож відтепер працівникам роботодавця, відповідальним за військовий облік, слід спів­працювати саме з ТЦК.

Зміна 3. У Законі № 2232 до видів служби додали військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (досі йшлося про призов резервістів під час мобілізації). А, як відомо, наразі саме такий особливий період триває (ще з 18.03.14 р.). Таким робом, слід бути готовим до того, що деяких працівників можуть оперативно викликати на службу. Мовиться про осіб, які (див. Структуру військового резерву):

— уклали контракт про проходження служби у військовому резерві;

— зараховані до військового оперативного резерву після проходження військової служби та мають бойовий досвід.

Зокремимо: і на час заходів, пов’язаних із призовом резервіста, і на час служби за призовом резервіста потрібно звільнити від виконання посадових обов’язків зі збереженням місця роботи та середнього заробітку — ч. 2 ст. 21 та ст. 39¹ Закону № 2232. До речі, в останній закарбовано, що для оголошення призову резервістів достатньо указу Президента України, виданого за поданням Головнокомандувача ЗСУ (ч. 1 ст. 39¹ Закону № 2232). Візьміть до уваги: гарантія щодо збереження середнього заробітку наведена саме у ст. 39¹ Закону № 2232 із відсиланням до ч. 3 ст. 119 КЗпП. Тож під час підготовки наказу про звільнення від роботи резервіста варто посилатися на відповідний указ Президента, ст. 39¹ Закону № 2232 та ст. 119 КЗпП. 

Зміна 4. Для резервістів, яких призиватимуть в особливий період, передбачили кілька гарантій.

1. Переважне право на залишення на роботі у разі вивільнення працівників  через скорочення (п. 9 ч. 2 ст. 42 КЗпП). Звісно, таке право — не гарантія залишення на роботі за будь-яких обставин, адже, як і раніше, визначаючи, кого залишати на роботі, а кого скорочувати, працедавець насамперед оцінює кваліфікацію та продуктивність праці.

2. Резервістів згадали з-поміж осіб, які мають право на щорічні відпустки повної тривалості до настання 6-місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на підприємстві (п. 5 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки). Обаче, нагадаємо, що право скористатися цією нормою є у резервіста, якщо після звільнення зі служби його прийняли на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання.

3. У ст. 197 КЗпП закріпили ще одну гарантію: після військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період їм надається перше робоче місце на строк не менше 2 років (а отже, звільнення таких осіб з ініціативи працедавця протягом 2 років можуть визнати необґрунтованим, окрім повної ліквідації підприємства). Але це правило працює суто щодо резервістів віком до 28 років.

4. Молодих осіб (віком до 28 років), які звільнилися із військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом 6 місяців після звільнення зі служби), які вперше влаштовуються на роботу, віднесено до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню. Відповідно, таких резервістів враховуватимуть під час обчислення квоти для працевлаштування, передбаченої ч. 2 ст. 14 Закону про зайнятість.

Далебі, тут не минулося без законодавчої колізії, адже гарантію по-різному закріпили у ст. 196 КЗпП та ст. 14 Закону про зайнятість. За нормами КЗпП квота, передбачена ч. 2 ст. 14 Закону про зайнятість, має сприяти працевлаштуванню усіх звільнених молодих резервістів незалежно від того, вперше їх приймають на роботу чи ні (ця колізія не лишень для резервістів, а й для всіх інших звільнених зі служби і для випускників шкіл і ПТНЗ). А згідно з п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону про зайнятість гарантія на працевлаштування встановлена для резервістів, яких приймаємо на роботу вперше. Сподіваємося, законодавці усунуть цей недолік у подальшому.

Зміна 5. У новій редакції виклали ст. 38 Закону № 2232. Зосібна, це дозволило усунути неточності щодо обов’язку роботодавців повідомляти працівників про виклик до ТЦК. Відтепер такий обов’язок не викликає жодних сумнівів.

Зміна 6. Суттєво посилено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також про ведення військового обліку. Порушення, які раніше було згадано у декількох статтях КпАП, відтепер об’єднано у статті 210¹ КпАП. Кого і за що штрафуватимуть — у таб­лиці 1.

Адмінштрафи за ці порушення уповноважили накладати ТЦК, окрім правопорушень, вчинених військовозобов’язаними чи резервістами, які перебувають у запасі СБУ або СЗР України. Центральне управління та регіональні органи СБУ накладають наведені у таблиці 1 адмінштрафи у частині правопорушень, вчинених військовозобов’язаними чи резервістами, які перебувають у запасі СБУ.

У ст. 259 КпАП уточнили порядок доставки до ТЦК органами нацполіції громадян та посадових осіб у випадках, коли такі особи вчинили адміністративні правопорушення, зазначені у рядках 1 та 3 таблиці 1, для складання протоколу та винесення постанови, якщо їх неможливо було скласти на місці вчинення правопорушення.

Зміна 7. Також законодавці посилили кримінальну відповідальність громадян за ухилення від призову, військового обліку та навчальних зборів (про нову відповідальність дізнаєтеся з таблиці 2).

Віктор НАГОРНИЙ,
консультант газети “Все про бухгалтерський облік”

Список використаних нормативно-правових актів:

1. КЗпП — Кодекс законів про працю України.
2. КпАП — Кодекс про адміністративні правопорушення.
3. ККУ — Кримінальний кодекс України.
4. Закон № 2232 — Закон України “Про військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.92 р. № 2232-XII.
5. Закон про відпустки — Закон України “Про відпустки” від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.
6. Закон про зайнятість — Закон України “Про зайнятість населення” від 05.07.12 р. № 5067-VI.
7. Структура військового резерву — Структура військового резерву людських ресурсів, додаток до постанови КМУ від 12.11.14 р. № 607.
8. Порядок № 921 — Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затверджений постановою КМУ від 07.12.16 р. № 921.