Придбання товару на умовах EXW: як і кому оформлювати ТТН
Наше підприємство забирає товар зі складу продавця, який знаходиться на території України, за контрактом на умовах EXW. Для перевезення ми залучаємо перевізника, а для завантаження в машину — навантажувача. Наш постачальник видає на товар накладну, але відмовляється оформлювати ТТН. Каже, що не має стосунку до договору перевезення саме тому, що контракт на умовах EXW.
Чи правомірно в такому випадку, щоб наше підприємство зазначалось у ТТН як вантажовідправник та як вантажоодержувач і ми самі оформляли на себе ТТН? Чи має право наш директор розписуватися в ТТН як вантажовідправник, бо він не присутній на складі в момент відвантаження? Чи не матимуть податківці претензій до такої ТТН? Чи можна як вантажовідправника зазначати підприємство, у якого ми придбаваємо послуги навантаження?
Запитання з редакційної пошти
ВІДПОВІДЬ: В описаній ситуації постачальник дійсно не повинен складати ТТН. Це потрібно робити підприємству-покупцю, оскільки саме воно уклало договір перевезення і є замовником послуг перевезення. Тому підприємство-покупець має фігурувати в ТТН і як вантажовідправник, і як вантажоодержувач. Оформлювати ТТН “на себе” не заборонено. Підприємство, у якого покупець придбаває послуги навантаження, до ТТН ніякої справи не має. Подробиці далі.
Умови постачання EXW (Франко-завод)* Правил Інкотермс-2010 означають, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов’язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.
*Франко — це термін у міжнародній торгівлі, що позначає певне місце, визначене в договорі купівлі-продажу, у якому відбувається перехід права власності на товар та відповідальності за нього від продавця до покупця.
А покупець (імортер) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включно з навантаженням, отримати експортні ліцензії, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.
Тобто за таких умов постачання продавець, по суті, не доставляє покупцю товар. Покупець робить це за власний кошт від місця дислокації заводу-виробника. У цьому разі обов’язки вантажовідправника мінімальні, у той час як обов’язки одержувача — максимальні. На покупця покладаються всі витрати і ризики з транспортування товару від складу/фабрики продавця до місця призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦКУ обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов’язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язку продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві (ч. 2 ст. 664 ЦКУ).
Водночас ч. 1 ст. 334 ЦКУ визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо іншого не встановлено договором або законом.
Товарно-транспортна накладна (далі — ТТН) — це первинний документ, який складається вантажовідправником для оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. Оформлена ТТН має бути у водія транспортного засобу під час здійснення перевезень вантажів за договором перевезення.
ТТН складає замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках, які засвідчує підписом (п. 11.3 Правил № 363).
Замовник — це вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів (гл. 1 Правил № 363). Вантажовідправник — це будь-яка фізична або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення (гл.1 Правил № 363). Тобто замовником послуг перевезення може бути як вантажовідправник, так і вантажоодержувач (як у випадку, що розглядається), який уклав із перевізником договір про перевезення вантажів.
Таким ладом, можна висновити:
- якщо постачання товару відбувається на умовах EXW, то постачальник ТТН не складає;
- у ситуації, що розглядається, підприємство, яке надає покупцю послуги навантаження товару, не є замовником послуг перевезення (позаяк договір з перевізником уклало підприємство-покупець), тому й ТТН воно виписувати не має права;
- покупець товару є замовником послуг перевезення (оскільки уклав договір перевезення), а отже, ТТН він виписує на себе. Правила № 363 цього не забороняють.
Існує думка, що під час купівлі товарів на умовах EXW “Франко-завод” ТТН оформляти не потрібно, а досить скласти видаткову накладну. Але ми цей підхід не підтримуємо, бо на практиці податківці без ТТН дуже охоче знімуть у покупця товарів витрати на їх перевезення та донарахують податок на прибуток і штрафні санкції згідно з п. 123.1 ПКУ, а також пеню за ст. 129 ПКУ.
ТТН можна не оформляти, хіба що у разі, коли підприємство власноруч (власним чи орендованим транспортом — не важливо) перевозить товари для власних потреб, приміром:
- від свого складу до окремого підрозділу;
- покупець перевозить придбані товари власним автотранспортом за свій рахунок, себто не вимагає компенсації своїх транспортних витрат з підприємства-продавця;
- продавець доставляє товари покупцеві без надання послуг з перевезення, тобто послуги доставки окремо не продаються (див. лист Мінінфраструктури від 28.05.14 р. № 5615/25/10-14).
Наразі щодо підпису ТТН підприємством-покупцем і як вантажоодержувачем, і як вантажовідправником. У ТТН є реквізити для підписів:
- здав (відповідальна особа вантажовідправника);
- прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача).
Також відповідальною за здавання вантажу особою з боку вантажовідправника (підприємства-замовника) може бути і хтось інший, ніж директор цього підприємства-замовника. Наприклад, можна надати такі повноваження працівнику підприємства-навантажувача (котре надає покупцю послуги з навантаження товару). Цю опцію достатньо передбачити в договорі про надання послуг із навантаження товару та обрати з персоналу надавача цих послуг (працівника), на якого скласти довіреність.
Тож підпис однієї й тієї самої особи (наприклад, директора підприємства-покупця) на ТТН і за вантажовідправника, і за вантажоодержувача за умови, що ця особа не була присутньою на складі в момент відвантаження товару (не оформлено відрядження директора та не підтверджено його фактичне перебування за місцем відрядження, для прикладу, посвідченням про відрядження чи подорожнім листом з даними GPS-навігатора, в якому зазначено, якого числа, з якої і до котрої години автомобіль із працівниками поїхав на місце відрядження), на нашу думку, ризиковано тим, що під час перевірки контролери визнають цю ТТН і операцію, яку нею задокументовано, — фіктивною. Унаслідок чого — “знімуть” витрати, донарахують податкові зобов’язання та штрафні санкції.
Антоніна КУРИЛЕНКО,
консультант з обліку
та оподаткування, м. Київ
Список використаних нормативно-правових актів:
1. ПКУ — Податковий кодекс України.
2. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
3. Правила № 363 — Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363.
#товари, #ТТН, #транспорт, #логістика