Коли третій — не зайвий: особливості договорів за участі третьої особи

Трапляються ситуації, коли підприємство не може особисто виконати зобов’язання перед кредитором, а тому вимушене звертатися по допомогу до дружньої компанії, яка готова заплатити. Або коли немає часу чекати, допоки боржник розрахується, адже гроші потрібні тут і зараз. З юридичної точку зору маємо цілу палітру варіантів, як можна оформити такі відносини або як їх кваліфікувати, щоб зрозуміти суть операції. Поговоримо про основні з них.

Відступлення права вимоги

Це один із нечисленних способів, який може призвести до заміни кредитора в зобов’язанні. Відступлення означає, що кредитор добровільно передає (відчужує) своє право вимоги до боржника, іншій особі (ч. 1 ст. 512 ЦКУ). Наприклад, якщо за договором поставки підприємству мають заплатити кошти, то воно може передати право на отримання цієї суми іншій фірмі. Право вимоги може виникнути на підставі майже будь-якого відплатного договору: позики, оренди, зберігання, страхування, перевезення тощо.

Кредитор може відступити своє право вимоги на будь-якому етапі існування цього права. Головне, щоб за цією вимогою не минув строк позовної давності. Предметом відступлення може бути право грошової вимоги — це найчастіше. Але так само може бути відступлене і негрошове право вимоги (постачання товару, виконання робіт, надання послуг).

Відступлення може бути повним, коли кредитор повністю передає своє право вимоги, або частковим, тобто на частину права вимоги. У першому випадку кредитор вибуває із зобов’язання, бо його замінює новий кредитор, а в другому — ні.

Відповідно до ст. 514 ЦКУ до нового кредитора переходять права первісного у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо іншого не встановлено договором або законом.

Операцію з відступлення права вимоги оформлюють договором, який між собою укладають кредитори — старий і новий. Участь у ньому боржника не обов’язкова. Згода останнього теж не потрібна, за винятком, коли про неї прямо згадано в основному договорі (ч. 1 ст. 516 ЦКУ). Утім, є сенс повідомити боржника про рокіровку, бо, якщо він не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, то новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Адже виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Договір відступлення укладають у тій самій формі, що і договір, на підставі якого виникло зобов’язання, за яким право вимоги передають новому кредитору. Якщо такий договір нотаріальний, то договір відступлення також слід посвідчити в нотаріуса.

У договорі необхідно прописати зміст права вимоги, розмір винагороди, яку новий кредитор заплатить старому, строк і порядок оплати, склад документів, які підтверджують право вимоги та механізм їх передання новому кредитору (договір, первинні, платіжні документи тощо)¹, бо боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні. Також не зайве прописати момент переходу права власності на право вимоги.

Відступлення не допускається:

• якщо її забороняє договір, за яким виникло право вимоги (ч. 3 ст. 512 ЦКУ);
• у зобов’язаннях, які нерозривно пов’язані з особою кредитора, зокрема, у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Переведення боргу

Операція аналогічна до відступлення, тільки цього разу відбувається передання від одного боржника іншому наявного боргу. Згідно зі ст. 520 ЦКУ боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо іншого не передбачено законом. Новий боржник у зобов’язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Переведення боргу оформлюють договором, який укладається між двома боржниками, або тристоронній варіант — між старим боржником і його кредитором та новим боржником. У першому випадку боржник повинен мати згоду кредитора на переведення боргу, а в другому кредитор її фактично надасть, підписуючи договір.

Форма договору переведення боргу так само залежить від форми основного договору (ст. 521 ЦКУ). Переведення боргу може відбуватися за плату або безоплатно. Відповідні умови мають бути відображені в договорі переведення боргу.

Ну і загальне застереження для обох випадків: заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Тобто в разі відступлення права вимоги та/або переведення боргу строк позовної давності не зупиняється та не переривається, а тече собі, продовжує спливати, наче й не було нічого. Тому переконайтеся в тому, що є достатньо часу, щоб можна було пред’явити до суду позов із вимогою про стягнення боргу.

Порука

Це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, за яким поручитель відповідає перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов’язку за іншим договором (зобов’язанням). Підставою для виникнення цього зобов’язання завжди є відповідний договір.

Поруку застосовують для забезпечення виконання грошових та будь-яких інших зобов’язань. Залучити поручителя можна на будь-якому етапі існування зобов’язання, яке порука забезпечуватиме навіть до його виникнення (тоді договір поруки набуватиме чинності в той самий момент, що й основне зобов’язання).

Сторонами договору поруки є поручитель та кредитор. Проте на етапі його укладення останній є кредитором не поручителя, а іншої особи — боржника. Поручителем може бути суб’єкт господарювання (юрособа, підприємець) або звичайний громадянин. Причому одне зобов’язання може забезпечувати навіть декілька поручителів (ч. 3 ст. 553 ЦКУ). У такому разі поручителі є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо іншого не встановлено договором поруки. Кредитором по договору поруки, звісно, також може бути будь-яка особа.

Договір поруки укладають у письмовій формі. За бажанням сторін він може бути нотаріально посвідчений. Одна з особливостей поруки в тому, що цей договір за умовчанням безоплатний. Проте ст. 558 ЦКУ каже, що поручитель має право на оплату своїх послуг. Тобто якщо поручительство буде оплатним, то про це має бути обумовлено в договорі, як і розмір, порядок і строки сплати винагороди, а також хто саме оплачуватиме поруку — боржник чи кредитор.

У договорі обов’язково слід визначити зобов’язання, яке забезпечуватиме поручитель (оплату товару, повернення позики, кредиту тощо) і на яких умовах. Для самого поручителя перед підписання відповідного договору важливо отримати копії основного договору або ознайомитися з його змістом.

Зазвичай поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо іншого не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦКУ). Але договір може визначати виконання поручителем зобов’язання частково або в повному обсязі.

Так само він може передбачати, яким чином поручитель відповідатиме за боржника: солідарно чи це буде субсидіарна (додаткова) відповідальність. У першому випадку в разі невиконання (неналежного виконання) боржником свого зобов’язання кредитор матиме право на свій розсуд вимагати виконання зобов’язання окремо від поручителя або від боржника чи разом від них обох. Якщо, припустимо, боржник розрахується частково, то сплату решти боргу кредитор може вимагати від поручителя. Водночас виконання зобов’язання одним із солідарних боржників, до яких належить і поручитель, припиняє обов’язок решти боржників перед кредитором (ст. 543 ЦКУ).

Солідарна відповідальність в поруці застосовується апріорі. Але в договорі поруки можна встановити субсидіарну відповідальність поручителя. Тоді кредитор зобов’язаний спочатку пред’явити свою вимогу боржникові. У цьому разі навіть не слід нехтувати можливістю провести з боржником зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це можливо (ч. 3 ст. 619 ЦКУ). Коли ж боржник відмовиться задовольнити вимогу кредитора або той не отримає від нього відповідь у розумний строк, кредитор має право звернутися з вимогою до поручителя (ч. 2 ст. 619 ЦКУ).

Пред’явлення вимоги кредитором поручителеві обмежено строками, які зазначено в договорі поруки. Якщо їх не прописано, то кредитор має в розпорядженні 3 роки від дня настання строку виконання основного зобов’язання, щоб пред’явити свої вимоги поручителеві (ч. 4 ст. 559 ЦКУ). Натомість поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник.

Після виконання зобов’язання перед кредитором у повному обсязі (передбаченому договором поруки) поручитель сам набуває статусу кредитора стосовно боржника. Тобто до нього переходить право вимагати від останнього виконання зобов’язання в тому саму обсязі.

Опріч цього, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання та в інших випадках, передбачених ст. 559 ЦКУ. У разі ж зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, поручитель нестиме відповідальність за порушення зобов’язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов’язання.

Виконання зобов’язання боржника третьою особою

Таку можливість передбачає ч. 1 ст. 528 ЦКУ: виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Тобто між боржником та особою, яка виконає за нього зобов’язання, має бути домовленість (краще письмова) про те, що така особа заплатить за боржника. Це може бути навіть обмін листами відповідного змісту, за яким виконання зобов’язання перед кредитором забезпечується іншою особою, яка його виконує. По ідеї, кредитору має бути однаково, хто перед ним розрахується, — його згода на це не потрібна.

Однак застосування цієї норми пов’язано з певними ризиками для усіх сторін. Починаючи від того, що кредитор не визнає таке виконання належним, та закінчуючи тим, що підприємству, яке заплатить за боржника, по суті, доведеться подарувати свої кошти особі, з якою воно не перебуває в договірних відносинах. Тобто боржник водночас не вибуває з договору, як у разі переведення боргу, а третя особа, яка платить за боржника, не стає стороною цього зобов’язання.

Ситуацію, за якої третя особа набуває прав кредитора стосовно боржника, передбачено ч. 3 ст. 528 ЦКУ: інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні і застосовуються норми ст. ст. 512 — 519 ЦКУ.

Від виконання зобов’язання третьою особою слід відрізняти виконання зобов’язання на користь третьої особи, що передбачено ст. 636 ЦКУ. Цей Кодекс знає достатньо договорів, які за своїм змістом можуть виконуватися на користь третьої особи, зокрема, страхування цивільної відповідальності, страхування життя, управління майном.

Третя особа, на користь якої має бути виконано зобов’язання, може бути встановлена або не встановлена у договорі. Заразом виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо іншого не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Наприклад, сторони в договорі купівлі-продажу (постачання) безпосередньо можуть зазначити, що підприємство “А” має оплатити товар підприємству “Б” на рахунок підприємства “В” і про те, що така оплата вважатиметься належним виконанням зобов’язання підприємства “А” перед підприємством “Б”.

Отже, залежно від конкретних обставин існує достатньо варіантів, як до виконання зобов’язання можна залучити третю особу, щоб від цього виграли всі учасники операції.

Валентин СОВА,
юрист, м. Київ

#ТристороннійДоговір, #заборгованість, #товари