Чи може сумісник брати відпустку в інший термін, ніж за основним місцем роботи

Наш сумісник хоче взяти кілька днів щорічної відпустки. Але я нещодавно дізналася, що відпустку сумісникам слід надавати одночасно із відпусткою за основним місцем роботи.

Запитання з консультаційної лінії

Почнімо ми саме із листа Держпраці України від 22.06.2020 р. № 4100/1/3.1-20. Він, зокрема, джерелить, що “процедура надання відпустки за сумісництвом та основним місцем роботи у різний період законодавством не визначена“. Заразом зроблене посилання на норми п. 6 Положення № 43, адже саме він рече, що відпустку на роботі за сумісництвом надають одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Та зробимо одне важливе зауваження: норми Положення № 43 поширюються суто на працівників державних підприємств, установ, організацій. До того ж видано його на виконання постанови № 245 (у її п. 3 також сказано, що відпустку на роботі за сумісництвом надають одночасно з відпусткою за основним місцем роботи), яка, своєю чергою, прийнята на виконання ст. 102¹ КЗпП, де як раз і мовиться, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначає КМУ.

Таким ладом, однозначно можемо стверджувати, що для всіх інших працюючих за сумісництвом норми постанови № 245 та Положення № 43 не застосовні. Відповідно, працівники недержавних підприємств, які працюють за сумісництвом, мають право взяти відпустку у строки, визначені графіками відпусток, себто у загальному для всіх працюючих порядку. Звісно, відпустка суміснику може бути надана за окремою домовленістю між ним та працедавцем за заявою та наказом по підприємству. З іншого боку, таким працівникам не надано безумовного права скористатися відпусткою в той самий час, що й за іншим місцем роботи. Тобто навіть якщо працівник дуже хоче, не факт, що вдасться паралельно використати щорічні відпустки за основним місцем роботи і за сумісництвом.

А тепер розлогіше поговоримо про норми п. 3 постанови № 245 та п. 6 Положення № 43. На наше переконання, ці норми слід розглядати саме в контексті гарантій для працівника, а не якоїсь заборони для роботодавця надавати відпустку за сумісництвом в інший строк, ніж відпустка на основній роботі сумісника. Логічний ланцюжок досить простий. Уявімо ситуацію, коли у працівника на основній роботі 24 к.дн. відпустки, а за сумісництвом він має право на 31 к.дн. відпустки. Як у такому разі виконати припис щодо надання відпустки одночасно з відпусткою за основним місцем роботи? Правильно, він може бути виконаний лише на 24 к.дн.

Час зазирнути до Закону про відпустки. У його ч. 7 ст. 10 читаємо про те, що щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві за бажанням працівника надають сумісникам одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Ще одну гарантію для сумісників містить п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки — право на відпустку без збереження зарплати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи. Як бачимо, Закон про відпустки передбачає гарантії для нормального відпочинку працюючих. Своєю чергою, він встановлює загальну процедуру для надання відпусток в узгоджений між працівником та роботодавцем період за графіками відпусток.

З нашого погляду, у Положенні № 43 також йдеться саме про гарантію надання відпустки суміснику таким чином, аби він міг добре відпочити, взявши відпустку за обома місцями роботи одночасно. А отже, роз’яснення Держпраці вважаємо не зовсім коректним. Переконані, навіть сумісники на держпідприємствах мають право взяти свою відпустку у будь-який час, звісно, узгодивши її надання із керівництвом й у графіку відпусток.

На цьому ставимо крапку і побажаємо вам завжди знаходити консенсус із працівниками.

Василь ЦИГАНЕНКО, консультант газети
“Все про бухгалтерський облік”

#відпустки, #ТрудовіВідносини