Держава прострочила відшкодування шкоди, призначене судом: чи нараховувати відсотки
У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Припис ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов’язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після того, як спливе три місяці від пред’явлення до виконання органу Державної казначейської служби України (далі — ДКС України) виконавчого документа, і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3% річних та інфляційні втрати).
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в справі за позовом колишньої акціонерки ВАТ до держави в особі обласної прокуратури та ДКС України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання.
За обставинами справи рішенням суду на користь позивачки стягнуто коштом Державного бюджету України вартість неповернутих простих іменних акцій ВАТ. Однак судове рішення у згаданій справі держава виконала не одразу. Тому позивачка просила стягнути з ДКС України 3% річних та інфляційні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 1 травня 2004 року (дата, станом на яку оцінено вартість акцій позивачки згідно з висновком судової економічної експертизи в справі про стягнення вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ) до 23 жовтня 2019 року (останній день, включно до якого рішення суду залишалося невиконаним).
Суд першої інстанції позов задовольнив частково: стягнув із Державного бюджету України на користь позивачки інфляційні втрати та 3% річних, але за період з 18 березня 2019 року (дата набрання чинності рішенням суду першої інстанції в справі про стягнення вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ) до 23 жовтня 2019 року. Апеляційний суд у задоволенні позову відмовив.
Велика Палата ВС зазначила, що застосування судом першої інстанції припису ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин є правильним. Однак 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду треба стягнути на користь позивачки не з дати набрання чинності рішенням суду першої інстанції в справі про стягнення коштом Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ, а з наступного дня після того, як спливе три місяці від пред’явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч. 4 ст. 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”) і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Постанова ВП ВС від 3 жовтня 2023 р. У справі № 686/7081/21
(провадження № 14-91цс22)
.
За матеріалами Верховного Суду
#СудоваПрактика, #ГрошовіЗобов’язання